У галузі дослідження про глухих людей використання великої літери „Г” у слові „глухий” означає членство у спільноті глухих та використання корінної мови жестів як основної або бажаної мови. Використання малої літери „г“ у слові „глухий“ стосується людей, які мають медично обумовлену втрату слуху, які не вважають себе членами спільноти глухих і які не користуються корінною мовою жестів. (див. «Мови жестів в освіті в Європі - попереднє дослідження», Лотарингія ЛІСОН, Дублін. Рада Європи. 2006)

Ні. Діти глухих людей також часто вчаться як спілкуватися жестами; рідна мова жестів батьків буде їхньою першою мовою перед будь-якими розмовними мовами. Крім того, батьки, брати та сестри глухих дітей вивчають мову жестів для того, щоб полегшити спілкування. Також є багато людей, які вивчають мову жестів, тому що мають друзів або хочуть стати перекладачами або просто цікавляться цією мовою.

Ні, не існує. Існує багато різновидів, і насправді в країні може бути більше однієї мови жестів, як і для усного мовлення. Наприклад, у Бельгії є дві мови жестів (французька бельгійська мова жестів та фламандська мова жестів) або в Іспанії (іспанська мова жестів та каталонська мова жестів). Крім того, існують різні мови жестів у країнах, що мають однакову розмовну мову, наприклад, у Великобританії та Ірландії. Це пов’язано з історичними подіями, які відрізняються від тих, що спостерігаються в розмовних мовах.

Так, у мовах жестів є мовні сім’ї. Наприклад, австрійська мова жестів або голландська мова жестів легше розуміється тим, хто знає німецьку мову жестів, ніж хтось, хто знає італійську мову жестів. На відміну від цього, британська мова жестів сильно відрізняється від будь-якої іншої європейської мови жестів і пов’язана лише з австралійською мовою жестів.

Існує міжнародна система комунікації, яку часто називають Міжнародний жест (МЖ) Воно регулярно використовується на міжнародних конференціях та на зустрічах з учасниками, які не мають спільної мови жестів. Ця допоміжна мова справді використовується як «лінгва франка» серед користувачів мови жестів з різних країн, також використовується у спонтанній розмові. Однак її не можна порівняти з Есперанто, оскільки МЖ не є мовою як такою. Вона не має сталої граматики чи лексики і значною мірою покладається на жести, які мають значення лише у цьому конкретному контексті та використовують слова з рідної мови глухонімого. Це означає, що жести уточнюються, і часто для опису поняття використовується більше одного жесту для забезпечення кращого розуміння.

Ні. Вони є повноцінними мовами зі своєю граматикою та синтаксисом. Як і в інших мовах, існують ідіоми, які важко перекласти, та певні слова / знаки, які не мають буквального перекладу на іншу (жестову) мову.
 

По всій Європі були спроби стандартизувати мови жестів. Як і у випадку з розмовними мовами, ці спроби не мали успіху, і діалекти все ще існують. Це також пов’язано з тим, що в школах для глухих, які знаходяться в різних частинах країн світу, використовуються певні жести, які діти потім розповсюджують. Часто жести на позначення днів тижня та місяців різняться, як і на позначення кольорів.

На це важко відповісти. Держави-члени Ради Європи не мають достовірних даних. За оцінками Європейського Союзу, 750 000 людей користуються мовою жестів. У середньому користувачі мови жестів складають приблизно 0,1% усього населення в будь-якій конкретній країні. Сюди не входять люди, які вивчають мову жестів як другу мову, або діти глухих батьків чи інших членів сім'ї. Наприклад, у Фінляндії за оцінками 5000 користувачів МЖ; у Франції 100 000, а в Румунії 20-30 000.

Міністерство освіти Франції підготувало впровадження деяких частин CEFR (французька версія) до французької мови жестів, зокрема загальних рівнів та дескрипторів.